Суть законопроекту

Сьогодні в Україні фактично відсутні діючі правові механізми для покарання за такі міжнародні злочини, як геноцид, агресія, воєнні злочини чи злочини проти людяності. Не зважаючи на страшні трагічні події, які впродовж своєї історії переживали покоління українців, жахливий досвід масових репресій, голодомору, депортацій цілих націй та релігійних спільнот, як то депортація кримських татар в 1944 році, в Україні досі відсутня законодавча база, яка би допомогла відновити справедливість. Діюче кримінальне законодавство або зовсім не має відповідних положень (як у випадку із покараннями злочинів проти людяності), або лише фрагментарно визначає відповідальність винних у цих жахливих злочинах.

Численні докази систематичного застосування насилля по відношенню до цивільних в окупованих містах та селищах Кримського півострову та Донбасу свідчать про скоєння російськими військовими та незаконними збройними формуваннями таких основних міжнародних злочинів, як злочини проти людяності та воєнні злочини.

В діючому в Україні законодавстві існують недоліки, які суттєво ускладнюють процес розслідування та покарання основних міжнародних злочинів відповідно до норм міжнародного права. Кримінальний кодекс України не в повній мірі враховує специфіку таких злочинів. Так, стаття 29 Римського статуту чітко визначає, що всі чотири основні міжнародні злочини не мають строку давності, тобто особа, винна в їх скоєні, може бути притягнута до відповідальності через десятки років.

Воєнні злочини та злочини проти людяності підпадають під дію спеціальної конвенції ООН – Конвенція про незастосування передбачених законом обмежень до воєнних злочинів та злочинів проти людства. Цей документ, прийнятий ще в 1968 році, визначає, що з метою забезпечення ефективних юридичних інструментів захисту прав людини та основних свобод, а також запобігання геноциду, злочинам проти людства та військовим злочинам міжнародне прав вводиться в дію принципи незастосування до військових злочинів та злочинів проти людяності обмежень. Це означає, що незалежно від того, де і коли були вчинені ці злочини, вони повинні бути розслідувані, і особи, які вчинили ці злочини, повинні бути покарані відповідно до закону.

З 2010 року за результатами конференції в Кампалі (Уганда) агресія, як особливий вид злочину, для скоєння якого людина планує, ініціює або здійснює акт агресії, використовуючи військову силу держави в порушення рішень та домовленостей ООН, так само була включена в перелік основних злочинів. Злочин агресії так само підпадає під дію принципу незастосування обмежень.

В діючому Кримінальному кодексі України в статті 437 ККУ згадується про злочин «агресивної війни», «агресивного конфлікту». Це визначення застосовується лише у випадках, коли сам факт агресивної війни визнаний міжнародною спільнотою (Рада безпеки ООН), і тільки по відношенню до національних держав. Залишається відкритим питання відповідальності персоналій за планування, підготовку, ініціювання або здійснення акту агресії.

Допомогти у приведенні українського законодавства до норм міжнародного права в питаннях розслідування та покарання основних міжнародних злочинів може ратифікація Україною Римського статуту (посилання на статтю про Римський статут). Цей міжнародний документ суттєво посилить відповідальність України перед власними громадянами та міжнародною спільнотою за забезпечення об’єктивного, справедливого та невідворотного покарання для винних у основних злочинах за визначенням міжнародного права. Однак крім ратифікації Римського статуту українське законодавство потребує додаткових змін із врахуванням особливостей специфіки конфлікту , який триває на Донбасі, ситуації в окупованому Криму. Для цього експерти в сфері кримінального, міжнародного гуманітарного права, правозахисні організації, юристи готують низку законопроектів, спрямованих на доповнення наявних недоліків в українському законодавстві.