Суть законопроекту

Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів  щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права

Навіщо це потрібно?

Сьогодні в Україні фактично відсутні діючі правові механізми для покарання за такі міжнародні злочини, як геноцид, агресія, воєнні злочини чи злочини проти людяності. Не зважаючи на страшні трагічні події, які впродовж своєї історії переживали покоління українців, жахливий досвід масових репресій, голодомору, депортацій цілих націй та релігійних спільнот, як то депортація кримських татар в 1944 році, в Україні досі відсутня законодавча база, яка би допомогла відновити справедливість. Діюче кримінальне законодавство або зовсім не має відповідних положень (як у випадку із покараннями злочинів проти людяності), або лише фрагментарно визначає відповідальність винних у цих жахливих злочинах.

Численні докази систематичного застосування насилля по відношенню до цивільних в окупованих містах та селищах Кримського півострову та Донбасу свідчать про скоєння російськими військовими та незаконними збройними формуваннями таких основних міжнародних злочинів, як злочини проти людяності та воєнні злочини.

В діючому в Україні законодавстві існують недоліки, які суттєво ускладнюють процес розслідування та покарання основних міжнародних злочинів відповідно до норм міжнародного права. Кримінальний кодекс України не в повній мірі враховує специфіку таких злочинів. Так, стаття 29 Римського статуту чітко визначає, що всі чотири основні міжнародні злочини не мають строку давності, тобто особа, винна в їх скоєні, може бути притягнута до відповідальності через десятки років.

Воєнні злочини та злочини проти людяності підпадають під дію спеціальної конвенції ООН – Конвенція про незастосування передбачених законом обмежень до воєнних злочинів та злочинів проти людства. Цей документ, прийнятий ще в 1968 році, визначає, що з метою забезпечення ефективних юридичних інструментів захисту прав людини та основних свобод, а також запобігання геноциду, злочинам проти людства та військовим злочинам міжнародне прав вводиться в дію принципи незастосування до військових злочинів та злочинів проти людяності обмежень. Це означає, що незалежно від того, де і коли були вчинені ці злочини, вони повинні бути розслідувані, і особи, які вчинили ці злочини, повинні бути покарані відповідно до закону.

З 2010 року за результатами конференції в Кампалі (Уганда) агресія, як особливий вид злочину, для скоєння якого людина планує, ініціює або здійснює акт агресії, використовуючи військову силу держави в порушення рішень та домовленостей ООН, так само була включена в перелік основних злочинів. Злочин агресії так само підпадає під дію принципу незастосування обмежень.

В діючому Кримінальному кодексі України в статті 437 ККУ згадується про злочин «агресивної війни», «агресивного конфлікту». Це визначення застосовується лише у випадках, коли сам факт агресивної війни визнаний міжнародною спільнотою (Рада безпеки ООН), і тільки по відношенню до національних держав. Залишається відкритим питання відповідальності персоналій за планування, підготовку, ініціювання або здійснення акту агресії.

Допомогти у приведенні українського законодавства до норм міжнародного права в питаннях розслідування та покарання основних міжнародних злочинів може ратифікація Україною Римського статуту (посилання на статтю про Римський статут). Цей міжнародний документ суттєво посилить відповідальність України перед власними громадянами та міжнародною спільнотою за забезпечення об’єктивного, справедливого та невідворотного покарання для винних у основних злочинах за визначенням міжнародного права. Однак крім ратифікації Римського статуту українське законодавство потребує додаткових змін із врахуванням особливостей специфіки конфлікту , який триває на Донбасі, ситуації в окупованому Криму. Для цього експерти в сфері кримінального, міжнародного гуманітарного права, правозахисні організації, юристи готують низку законопроектів, спрямованих на доповнення наявних недоліків в українському законодавстві.

Назва ЗП

Статус

Файли

Що ж робити?

Невідкладно розпочати процес відновлення історичної, а головне, правової справедливості, спрямований законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права», розроблений колективом експертів в сфері міжнародного права. Цей документ пропонує зміни до цілої низки статей та розділів діючого Кримінального кодексу України. Наприклад автори законопроекту пропонують ввести норму про неможливість виконання та врахування судових рішень, актів амністії і помилування держави-окупанта та вироків міжнародних судових установ. Це дозволить уникнути парадоксальних ситуацій, коли українська судова система має визнавати вироки захопленим в полон іншою державою українським громадянам. Пропонується також ввести кримінальну відповідальність за публічні заклики до акту агресії, що дозволить правоохоронним та судовим органам більше правових підстав притягати до відповідальності за провокації всередині країни і за її межами.

Наразі законопроект знаходиться на погодженні у Кабінеті міністрів України та очікує внесення на розгляд до Верховної ради України.
Детальніше про документ можна дізнатися за посиланням – https://minjust.gov.ua/m/pro-vnesennya-zmin-do-deyakih-zakonodavchih-aktiv-schodo-zabezpechennya-garmonizatsii-kriminalnogo-zakonodavstva-z-polojennyami-mijnarodnogo-prava

Думка експерта

Кориневич Антон Олександрович (1986 року народження)

Кандидат юридичних наук, доцент Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

В 2011 захистив дисертацію на тему «Місце міжнародного енергетичного права у системі сучасного міжнародного права».

Сфера наукових інтересів: міжнародне публічне право, міжнародне енергетичне право, міжнародне гуманітарне право, міжнародне кримінальне право. Автор понад 80 наукових та навчально-методичних праць, а також координатор з наукової роботи Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

 

Ірина Довгань

громадська активістка

«У мене всю інформацію вибили миттєво. Коли тебе починають бити прикладами та погрожувати зґвалтуванням, ти говориш все миттєво».

Андрій Бала

військовослужбовець ЗСУ, звільнений з полону

«Землю змушували їсти, шеврони, свій пластиковий номер. Мені в ногу ніж встромили. Щоб я запам’ятав. Насипали перцю в рану».

 

Новини

Звернення: Створити тимчасову слідчу комісію для розслідування нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів

ЗВЕРНЕННЯ ПРАВОЗАХИСНОГО ПОРЯДКУ ДЕННОГО до голів депутатських фракцій Верховної ради України з вимогою створити тимчасову слідчу комісію для розслідування нападів на громадських активістів, журналістів та політичних діячів Учора, 4 листопада 2018 року, після трьох...

читати більше

Чи отримає Україна можливість належно карати за воєнні злочини?

Джерело: Радіо Свобода На п’ятому році війни Україна досі немає законодавчої бази для належного розгляду воєнних злочинів. Вже рік на розгляді Кабінету міністрів перебуває законопроект змін до Кримінального кодексу, розроблений на основі міжнародного права, зокрема...

читати більше

Автори

Задоя Костянтин Петрович (1983 року народження)

Задоя Костянтин Петрович (1983 року народження)

Доцент кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук.

У 2009 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук «Кримінальна відповідальність за перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК України)». Експерт громадської платформи «Правозахисний порядок денний». Автор наукових робіт в сфері міжнародного та кримінального права.

Основний напрямок наукової діяльності: кримінальне право.

Кориневич Антон Олександрович (1986 року народження)

Кориневич Антон Олександрович (1986 року народження)

Кандидат юридичних наук, доцент Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

В 2011 захистив дисертацію на тему «Місце міжнародного енергетичного права у системі сучасного міжнародного права».

Сфера наукових інтересів: міжнародне публічне право, міжнародне енергетичне право, міжнародне гуманітарне право, міжнародне кримінальне право. Автор понад 80 наукових та навчально-методичних праць, а також координатор з наукової роботи Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Гнатовський Микола Миколайович

Гнатовський Микола Миколайович

Кандидат юридичних наук, доцент Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

В 2002 році захистив дисертацію на тему «Становлення та тенденції розвитку європейського правового простору». Президент Європейського Комітету із запобігання катуванням і нелюдському або такому, що принижує людську гідність, поводженню або покаранню. Член редакційної колегії «Міжнародного журналу Червоного Хреста». Вчений секретар Української асоціації міжнародного права. Спеціаліст із питань міжнародного гуманітарного права, міжнародного кримінального права та міжнародного захисту прав людини, автор понад 80 наукових публікацій.

Вейн Джордаш

Вейн Джордаш

королівський адвокат, керуючий партнер британської правозахисної групи Global Rights Compliance. Провідний світовий експерт у галузі міжнародного гуманітарного права та міжнародного права в галузі прав людини. Виступає в якості зовнішнього консультанту урядів різних країн світу, у тому числі і України з питань міжнародного гуманітарного права. Входить в 500 кращих світових спеціалістів в сфері юриспруденції. Неодноразово надавав консультації міжнародним правозахисним організаціям. Є міжнародно визнаним експертом у роботі в міжнародних судах, у тому числі в Міжнародному кримінальному суді (International Criminal Court (ICC) та Міжнародному суді (International Court of Justice).

Скотт Мартін

Скотт Мартін

керуючий партнер британської правозахисної групи Global Rights Compliance. Спеціалізується на справах в галузі прав людини, міжнародній торгівлі, міжнародному кримінальному та гуманітарному праві. Досвідчений юрист з 14 річним досвідом ведення справ в галузі міжнародного гуманітарного права. Тривалий час працював в якості юридичного радника в Женеві (Швейцарія), надаючи консультації дипломатичним місіям та міжнародним організаціям. Входив до складу експертів при Міжнародному трибуналі по Югославії та Руанді, надавав консультації урядам Малі та України.

Хавронюк Микола Іванович

Хавронюк Микола Іванович

доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, професор кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор Львівського державного університету внутрішніх справ та Національного університету «Києво-Могилянська академія». Директор з наукового розвитку Центру політико-правових реформ.

Народився 24 травня 1961 року. Тривалий час працював в правоохоронних органах, судових інстанціях та освітніх закладах. Співавтор більше двох десятків законів та законопроектів України в сфері кримінального, конституційного, адміністративного права.  Автор великої кількості наукових статей, монографій, книг на тему правознавства, кримінального права, прав людини.

Шевченко Катерина Георгіївна

Шевченко Катерина Георгіївна

заступник директора департаменту – начальник управління міжнародного права Департаменту міжнародного права и співробітництва Міністерства юстиції.

Маєте питання?

У чому полягає основна мета законопроекту?

Забезпечити можливість адекватного та ефективного кримінального переслідування у рамках правової системи України осіб, які вчинили так звані основні злочини (core crimes) за міжнародним правом.

Які діяння вважаються основними злочинами за міжнародним правом?

Основні злочини за міжнародним правом — це геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та агресія. Злочинність таких діянь випливає безпосередньо з міжнародного права незалежно від того, чи встановлена відповідальність за такі діяння на національному рівні.

Усі держави світу зв’язані низкою зобов’язань, які мають за мету запобігати безкарності (impunity) основних злочинів за міжнародним правом.

Чому саме геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та агресія вважаються основними злочинами за міжнародним правом?

Значною мірою це обумовлено низкою історичних факторів, але ключова причина — це злочини завжди або як правило вчиняються в рамках в рамках організованого (масового, систематичного) насильства, що з одного боку робить їх об’єктом уваги всього міжнародного співтовариства, а з іншого боку — відрізняє від “загальнокримінальних” злочинів (вбивств, зґвалтувань, грабежів тощо).

У чому саме полягають зобов'язання із запобігання безкарності основних злочинів за міжнародним правом?

Перелік таких зобов’язань є розлогим і невичерпним. Зокрема, до їх числа належать:

– незастосування строків давності до осіб, що вчинили основні злочини за міжнародним правом;

– невизнання імунітетів як обставин, що виключають можливість кримінального переслідування чи відповідальності осіб, які вчинили вказані злочини;

– незастосування до осіб, які вчинили основні злочини, амністій;

– формулювання положень кримінального закону в спосіб, який би не дозволив особам, які винили вказані злочини, уникнути реального покарання;

– обов’язок здійснювати міжнародне співробітництво з іноземною державою, яка здійснює переслідування цих злочинів.

Чому чинне кримінальне законодавство України не дозволяє належним чином переслідувати осіб, які вчинили основні злочини за міжнародним правом?

Проявів невідповідності кримінального законодавства України міжнародному праву чимало, тому варто наголосити лише на основних із них.

По-перше, Кримінальний кодекс України не передбачає самостійної криміналізації злочинів проти людяності.

По-друге, кримінальне законодавство України передбачає криміналізацію далеко не всіх діянь, що визнаються воєнними злочинами за сучасним міжнародним правом.

По-третє, зобов’язання із запобігання безкарності основних злочинів втілені у законодавстві України вельми фрагментарно.

Чи не можна переслідувати основні злочини за міжнародним правом на національному рівні як “загальнокримінальні” злочини?

По-перше, далеко не завжди основні злочини за міжнародним правом мають “аналоги” серед “загальнокримінальних” злочинів. Наприклад, такий воєнний злочин як заява про те, що пощади не буде, в принципі не можна переслідувати за “загальним” кримінальним правом, адже мова йде про специфічне порушення міжнародного гуманітарного права, якого не може бути поза контекстом збройного конфлікту.

По-друге, навіть тоді, коли національні “аналоги” основних злочинів існують, переслідування вчиненого діяння як “загальнокримінального” злочину не буде відображати його природу, а саме те, що воно в першу чергу порушує норми міжнародного права і лише в другу чергу — норми національного права. Окрім того, це не буде чесно по відношенню до жертв таких злочинів. У підсумку переслідування основних злочинів як “загальнокримінальних” може призвести до безкарності тих, хто їх вчинив. Наприклад, у післявоєнній ФРН відсутність специфічних положень кримінального законодавства щодо основних злочинів призвела до “холодної амністії” — уникненням багатьма особами, що вчиняли воєнні злочини або злочини проти людяності під час Другої світової війни, відповідальності через загальну лібералізацію кримінального закону.

Чому Україна не може обмежитись ратифікацією Римського статуту і покластись надалі на Міжнародний кримінальний суд в питанні переслідування осіб, які вчинили основні злочини за міжнародним правом?

Справді, всі основні злочини за міжнародним право відносяться до юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Однак механізм міжнародного правосуддя, передбачений Римським статутом, ґрунтується на принципі комплементарності (principle of complementarity). Спрощено кажучи, Міжнародний кримінальний суд перебирає на себе кримінальне провадження лише тоді, коли держава на спроможна або не бажає ефективно переслідувати ті або інші діяння.

Таким чином, Римський статут не лише не звільнив держави від зобов’язання переслідувати основні злочини, а навпаки — відвів національним переслідуванням пріоритетну роль.

Чи варто дочекатись ратифікації Римського статуту і лише згодом приступати до вдосконалення національного кримінального законодавства?

Римський статут є далеко не єдиним джерелом зобов’язань держав переслідувати основні злочини за міжнародним правом на національному рівні та запобігати їх безкарності. Для України, як і для кожної держави світу, ці зобов’язання випливають з інших міжнародних договорів (наприклад, з Конвенції про запобігання геноциду та покарання за нього, Женевських конвенцій про захист жертв війни, Конвенції про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства) та звичаєвого міжнародного права.

Отже, необхідність прийняття законопроекту абсолютно не залежить від ратифікації Римського статуту.

Чому проблема адекватного та ефективного національного кримінального переслідування осіб, які вчинили основні злочини за міжнародним правом, актуальна саме для України?

На жаль, наше суспільство вже неодноразово стикалось з цими жахливими діяннями: Голодомор 1932-1933 років є прикладом злочину геноциду, депортація кримських татар в 1944 році — прикладом злочинів проти людяності.

Утім, найгірше, що основні злочини за міжнародним правом продовжують мати місце на території України й в сучасну епоху. Так, системні та масові порушення прав людини, що мали місце з боку держави по відношенню до учасників руху Євромайдан, можна кваліфікувати як злочини проти людяності, чимало воєнних злочинів вчиняється в контексті збройного конфлікту, зумовленого агресію Російською Федерацією проти України, та й сама агресія належать до числа основних злочинів.

Окрім того, Україна, не чекаючи ратифікації Римського статуту, двома своїми заявами вже визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду і зобов’язана співпрацювати з ним засадах принципу комплементарності. Невідповідність українського кримінального законодавства міжнародному праву може бути витлумачена судом як прояв неспроможності України здійснювати переслідування основних злочинів, що з рештою може вилитись у надмірну кількість справ на розгляді Міжнародного кримінального суду. Такий розвиток подій важко назвати прийнятним і з юридичних, і з політичних, і з ціннісних міркувань.

На досягнення яких ще цілей спрямований законопроект?

Попри всю важливість своєї основної мети законопроект не обмежуються виключно нею. Приведення кримінального законодавства України у відповідність з міжнародним правом в питаннях криміналізації основних злочинів за міжнародним правом та запобігання їх безкарності логічно або ціннісно вимагає й інших змін до Кримінального кодексу України.

Зокрема, законопроект має також за мету вдосконалення положень кримінального законодавства:

1) щодо кримінально-правової юрисдикції — наприклад, чинне законодавство формально не поширює юрисдикцію України на континентальний шельф, частина якого після окупації Кримського півострова опинилась під контролем Російської Федерації;

2) щодо міжнародного співробітництва з питань кримінального права — наприклад, чинне законодавство з одного боку формально вимагає юридичного врахування обвинувальних вироків, що гіпотетично можуть заочно постановлені російськими судами стосовно українських військовослужбовців та державних діячів за надуманими обвинуваченнями, а з іншого — перешкоджає переслідуванню в України, наприклад, українських громадян, що вчинили воєнні злочини на території Донбасу, але будуть засуджені російськими судами за вчинені діяння як за “загальнокримінальні” злочини з призначенням символічного реального покарання або взагалі із звільненням від покарання;

3) щодо інших злочинів, які у сучасному міжнародному праві також розглядаються як злочини за міжнародним правом (позасудові страти, катування, обернення у рабство, насильницьке зникнення, піратство). Наприклад, Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень вимагає визнання насильницького зникнення, що являє собою кумулятивне порушення кількох фундаментальних прав людини, злочином окремого виду, але чинний кримінальний закон цього не передбачає.

Стати волонтером

13 + 14 =

Ви маєтеможливість стежити за оновленням інформації на наших ресурсах та поширювати її.